Останній аргумент. Якщо ефективному захисту заважає закон, адвокат має його змінити

Джерело

Інститут конституційної скарги поступово доводить свою ефективність у кримінальному процесі. Про це свідчать кілька рішень Конституційного Суду щодо неконституційності окремих положень Кримінального процесуального кодексу. Проте залишаються окремі запитання.

Інструкція для нарікань

Хоча інститут конституційної скарги був упроваджений доволі давно, знадобилося чимало часу, аби він запрацював на повну потужність. Одначе навіть після того, як були внесені законодавчі зміни, правникам доводилося стикатись із цілою низкою негараздів.

Наприклад, до прийняття інструкції з діловодства в КС юристи зазнавали труднощів при ознайомленні з матеріалами конституційного провадження. Їм дозволялося лише переглядати документи та робити з них витяги. А от фотографувати чи ксерокопіювати папери — ні. Нині проблему усунуто, запевнив старший партнер Адвокатського об’єднання «Могильницький та партнери» Олексій Калінніков під час курсу «Використання інституту конституційної скарги в кримінальному провадженні», організованого Вищою школою адвокатури Національної асоціації адвокатів України.

Тож, подаючи конституційну скаргу, порекомендував О.Калінніков, правникові потрібно уважно прочитати інструкцію, а крім неї, приписи Конституції, закону про КС та регламенту Суду. У цілому, переконаний доповідач, у зазначених документах досить повно описано і процедуру подання скарги, і те, що вона має містити.

Утім, окремі адвокати й досі допускають певні помилки. Наприклад, у частині опису перебігу розгляду відповідної справи в судах юристи лінуються вказувати номери справ та короткі витяги із судових рішень. Також правники бувають неуважними при обґрунтуванні тверджень щодо неконституційності закону (його окремих положень) із зазначенням того, яке з гарантованих актом найвищої юридичної сили прав людини, на думку суб’єкта права на конституційну скаргу, зазнало порушення внаслідок застосування закону.

Доповідач навів витяги з рішень КС щодо відмови у відкритті провадження. Серед іншого Суд у своїх ухвалах звернув увагу на таке:

• конституційна скарга подається лише щодо неконституційності закону, а не іншого акта (№19-у(І)/2018);

• незгода заявника із судовими рішеннями в його справі не є обґрунтуванням тверджень щодо неконституційності цих положень (№205-1(І)/2018);

• до суб’єктів права на конституційну скаргу не належать юридичні особи публічного права (№211-1(І)/2018);

• предмет конституційної скарги не може зводитися до вказівки на бездіяльність Кабінету Міністрів (№265-1(І)/2018);

• перевірка правильності застосування судами законодавчих норм є компетенцією судів і не належить до повноважень КС (№127-1(І)/2018);

• усунення неузгодженностей між приписами законів не належить до повноважень Суду (№281-1(І)/2018);

• якщо справа розглядається у спрощеному провадженні, остаточним судовим рішенням у ній є постанова апеляційного суду, а не ухвала Верховного (№380-1(І)/2018);

• ухвала слідчого судді стосується не адвоката, а тих осіб, чиї інтереси він представляє, таким чином, адвокат не є належним суб’єктом права на конституційну скаргу з порушеного в клопотанні питання (№43-2(І)/2018).

Разом з тим залишаються невирішеними питання забезпечення права на конституційну скаргу. Так, у законі йдеться про те, що у виключних випадках Велика палата КС може вжити заходів забезпечення з власної ініціативи. Проте скарги переважно розглядає не ВП, а сенати. Є прецедент, коли сенат передав справу ВП для винесення забезпечувального наказу у справі, що має велике суспільне значення. Чи стане це практикою — не відомо.

Перші дзвіночки

Незважаючи на законодавчі недоліки, а також перспективу потрапити в бюрократичний вир чергового судового розгляду, надаючи захист клієнту, адвокати не гребують зверненнями до КС. Наразі кількість скарг, які стосуються кримінального процесу, у Суді є найбільшою. Це дозволяє сподіватися на те, що рано чи пізно кількість переросте в якість.

Першим дзвіночком надії стало позитивне рішення КС за скаргами щодо неконституційності положень ч.5 ст.176 Кримінального процесуального кодексу. Нагадаємо, що «ЗіБ» уже писав про це (див. «ЗіБ»). Заявники вважали, що безальтернативний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що міг застосовуватися до особи, підозрюваної в окремих злочинах, відповідальність за які передбачено в Кримінальному кодексі, звужував обсяг прав підозрюваних та обвинувачених.

КС погодився з наведеними аргументами й визнав неприпустимим обґрунтування необхідності тримання під вартою тяжкістю злочинів, оскільки це порушує баланс між метою застосування запобіжного заходу та правом особи на свободу й особисту недоторканність.

Прочитати