Почаївська Свято-Успенська Лавра

Ніколи такого не було, і ось знову. І фраза ця настільки ж заїжджена, як утиск, яким Українська православна церква піддається з легкої руки влади. Обіцяли не забирати храми, але спроби призначення «правильних» власників вже мають місце.

Так, наприклад, в центрі загальної уваги опинилася нині Почаївська Свято-Успенська Лавра. Рішення, прийняті владою минулого тижня, свідчать про те, що споруди все ж планують відібрати і активно готуються до цього.

Давайте ж звернемося до історії, щоб раз і назавжди розібратися в тому, хто ж має право володіти комплексом споруд Почаївської Лаври. Пропоную поспішати. А то ж наші плодовиті обдарування знову її під потреби свої перепишуть.

Отже, станом на 1918 рік на території України діяла єдина Православна Церква, якої і належала Почаївська Лавра. Але, 23-го жовтня було прийнято Декрет Ради Народних Комісарів «Про відділення церкви від держави і шкіл від церкви», за допомогою якого церковне майно було оголошено народним добром.

Так споруди Почаївської Лаври стали державною власністю. Йшов час і вже в 1991-му році був прийнятий Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», що включає в себе безліч декларативних пунктів. Є в ньому і пункти щодо забезпечення релігійних організацій культовими приміщеннями та іншим майном. А ось із прозорим і ефективним порядком реституції і повернення справжнього власника майна, колись відібраного державою, у законодавця, на жаль, так і не зрослося.

І якщо в цивілізованих країнах церковне майно давно повернули справжнім власникам, то в Україні питання про приналежність храмів намертво прив’язане до симпатій політсил, пануючих на даний момент. Тобто, розбрід і хитання.

Увагу на цей ганебний факт звернув не тільки я. Ще в 1995-му році, у своєму висновку №190, саме на те ж вказала і Парламентська Асамблея Ради Європи. Там, зокрема, було прописано, що Україна згодна закріпити питання про повернення церковної власності на правовому рівні.

А в Резолюції № 1466 від 2005-го року, ПАРЄ закликала українські органи влади встановити нарешті чіткі правила повернення церковного майна, як того вимагає Висновок, згаданий вище.

Особливо підкреслю, що саме поняття «повернення» не передбачає передачі майна в користування, а також не має на увазі його передачі новому власнику. Йдеться про реституцію. Тобто будьте ласкаві зробити так, як було спочатку – до експропріації державою церковного майна. А в наперстки свої можете грати вдома або у дворі.

Православна церква, яка виступала власником Почаївської Лаври, існувала задовго до 1918-го року і існує тепер. А новостворені церковні організації не можуть вважатися і призначатися її новими власниками. Просто через те, що вони не є частиною Української православної церкви. І, як наслідок, не можуть вважатися правонаступниками тієї церкви, що володіла майном в момент експропріації. Інше суперечить самому принципу реституції.

Що ж з цього випливає? Так лише те, що єдиним власником споруд Почаївської Лаври може бути виключно Українська православна церква.

Сьогодні УПЦ користується спорудами Лаври на підставі договору про безкоштовне користування до 2052-го року. Договір цей є чинним, розірванню в односторонньому порядку не підлягає і закріплює приналежність Лаври на юридичному рівні.

Але вчора Кабмін повернув ці споруди до складу Кременецько-Почаївського заповідника. А трохи раніше сумнівна структура при Мін’юсті, яка підміняла собою суд, взяла і скасувала реєстрацію права користування, закріпленого за УПЦ.

Те, що дії ці не мали правових наслідків, свідчить лише про одне – ми спостерігаємо за тим, як влада промацує ґрунт. Це лише перші кроки. Далі стануть діяти куди нахабніше. Тільки хотілося б нагадати всім причетним, що будь-які спроби відібрати Лавру є незаконними, а тому вони спіткнуться об адекватну реакцію, спрямовану на захист прав віруючих.

Прочитати