Друзі мої! Поки наші мудрі гетьмани ще не встигли ввести тотальну цензуру, поспішаю поділитися з вами міркуваннями щодо вже цілком відчутного воєнного стану. Поспішайте, як то кажуть, щоб встигнути.
Отже, нас намагаються переконати в тому, що конституційні права громадян, в тому випадку, якщо парламент схвалить рішення про введення воєнного стану, обмежуватися не будуть. Переконують мляво, без вогника і цілком марно. Тому, що це нахабна брехня.
У вересні минулого року, Громадська організація «Трансперенсі Інтернешнл Україна» подала до окружного адміністративного суду Києва позов про розсекречення вироку Краматорського міського суду. Того самого вироку, за яким, під крики про «гроші Януковича», була проведена спецконфіскація півтора мільярда інвесторських доларів.
Автор проекту «TI Ukraine» Андрій Слюсар бадьоро і неодноразово заявляв про те, що засекречування вироку суду – діяння безчесне і протиправне. Ще він яскраво говорив про боротьбу цієї самої організації за розкриття «корупційних схем Януковича» перед усім українським народом, а також висловлював сумнів щодо законності як вироку, так і спецконфіскаціі.
І двох місяців не минуло з дня подачі, а Конституційний суд вже відкрив провадження за конституційною скаргою Наталії Поклонської. Мова, нагадаю, йдеться про визнання четвертого пункту § 2 розділу 4 Закону України № 2147-VIII неконституційним. Оскільки він істотно обмежує коло підозрюваних, яким дозволено оскаржити повідомлення про підозру. Якщо кримінальне провадження стосовно громадянина зареєстровано вже після шістнадцятого березня 2018 го року, тоді будь ласка. Інші ж такого права позбавлені.
А в Києві, тим часом, демонтували й перенесли меморіал громадянам, причетним до Євромайдана. Ініціював це не хто-небудь, а Генеральна прокуратура України. Схаменулися п’ять років потому і вирішили провести слідчі дії в рамках розслідування вбивств протестувальників. Що, зрозуміло, ніяк з наближенням виборів не пов’язано. Просто руки нарешті дійшли.
Черговий робочий тиждень Адвокатського об’єднання “Могильницький та партнери” починається з добрих звісток.
Так, Рада Євросоюзу змушена була виплатити 11,6 тисяч євро компенсації витрат на правову допомогу, надану Сергію Арбузову в Європейському суді справедливості, що в Люксембурзі.
Сьогодні, після семи місяців розлуки, члени екіпажу риболовецького судна «Норд» повернулися додому. Справа в тому, що їх обміняли на екіпаж «ЯМК-0041», звинувачений на території Криму в браконьєрстві.
З точки зору права ситуація вимальовується неймовірно цікава. Важливо розуміти, що жоден з рибалок, котрі перебували на території України проти своєї волі, ніяких злочинів не скоював. Будь-яких претензій правового характеру на сьогоднішній день держава наша до них не має.
Нагадаю, що цілий тиждень їх незаконно утримували на судні по сусідству з активно гниючою рибою. Водою, продуктами харчування та медичною допомогою моряків забезпечила не держава, а наші адвокати. Вони ж згодом добилися звільнення членів екіпажу.
Адвокати Адвокатського об’єднання “Могильницький та партнери” в рамках співпраці з Громадською організацією «Неурядова організація верховенства права» підготували й подали позов на президента України Петра Порошенка. Окружний адміністративний суд міста Києва вже відкрив відповідне провадження.
Ми сповнені рішучості довести факт відсутності у гаранта Конституції повноважень щодо втручання в справи церкви і релігійних організацій. Мова, зокрема, йде про підписання і направлення ним звернення до Вселенського Патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православної Церкви в Україні.
Вже так хвацько закручена ця історія з грошима інвесторів, що було б у мене трохи більше часу й досвіду, то неодмінно взявся б за написання сценарію для голлівудських шишок. І називався б він або претензійно – «Україна у двох Кашкіних», або ніжніше – «Прокурорська кашка».
Але все це буде коли-небудь потім, а нині розповім лише в загальних рисах. Отже, півтора мільярда доларів інвесторських грошей під виглядом «Общак Януковича» були конфісковані на підставі двох вироків. Один був винесений Краматорським міським судом стосовно Аркадія Кашкіна. Другий – Сосновським районним судом міста Черкаси. І теж стосовно Кашкіна. Але вже Ярослава Михайловича. Обидва вироки винесені на підставі угод про визнання провини, укладених обвинуваченими зі слідством.
Мовне питання, на мій превеликий жаль, займає нині особливе місце в соціально-політичному житті України і безбожно експлуатується найбільш перспективними учасниками прийдешніх передвиборних перегонів. Риторика їхня втомлює настільки, наскільки є і небезпечною, а тому розсудливого громадянина від неї з душі верне. Кому, скажіть на милість, хочеться штучних проблем, коли від реальних вже подітись нікуди?
Людей, які цілком нормально розуміють один одного, продовжують, проте, ділити на протиборчі електоральні табори. Хоча нам-то між собою ділити ж абсолютно нічого. А механізмом примирення тут, як і в багатьох інших гострих питаннях, може і має стати право. Адже з правової точки зору в мовному питанні все просто і зрозуміло. Якщо, звичайно, не намагатися симулювати безграмотність і слабоумство.
Що ж це «справа майдану» така? Перед твоїми очима, дорогий читачу, вже напевно пропливають образи, добре знайомі кожному, хто пережив події зими 2013-2014 року, які визначили обличчя України на роки вперед. Барикади на центральних вулицях Києва та інших великих міст, обличчя, залиті кров’ю, вибиті двері, розбиті вітрини і міліціонери, котрі згорають живцем. Образи нашаровуються і змішуються в одну велику трагедію.
